ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ЇЇ ПІСНЯХ

Подивітесь лишень добре, почитайте знову

Тую славу.

Та читайте од слова до слова.

Не минайте а ні титли,

Ніже тії коми. 

Все розберіть, 

Та й спитайте тоді в себе: 

"Хто ми?"...

                 Тарас Шевченко

  Моновистава «НЕ ПОРА МОСКАЛЕВІ СЛУЖИТЬ»

(160 річниці від дня народження Івана Франка присвячується)

.

"Не пора, не пора…"

Слова Івана Франка, музика Дениса Січинського

Не пора, не пора, не пора                                    

Москалеві, ляхові служить,

Довершилась Україні кривда стара,

Нам пора для України жить.

Не пора, не пора, не пора

За невігласів лить свою кров,

І любити царя, що наш люд обдира,

Для України наша любов.

Бо пора се великая єсть:

У завзятій важкій боротьбі

Ми поляжем, щоб волю, і славу, і честь

Рідний краю здобути тобі.

Кожен народ світу має своїх духовних провідників та просвітителів. Серед української мистецької та наукової еліти особливе місце займає постать видатного громадського і політичного діяча, письменника і поета, знаного у світах вченого, філософа, публіциста і перекладача Івана Яковича Франка.

Народився Іван Франко 27 серпня1856 року у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині. Тоді ця земля належала Австро-Угорській імперії. Нині ця земля належить Україні. Підростав у сім'ї коваля допитливий і дуже моторний, талановитий хлопчик. 

З раннього дитинства батьки помітили феноменальну пам'ять дитини. Прочитавши, чи почувши якесь оповідання Іванко міг переказати його слово в слово напам'ять. Віддали на навчання до початкової школи села Ясениця-Сільна. У початковій школі вивчав польську, німецьку та українську мови. Потім навчався у Дрогобицькій "Нормальній школі". У 1867 році вступив до Дрогобицької гімназії. Після завершення навчання у гімназії у 1875 році вступає на філософський факультет Львівського університету. 

У період університетського навчання розпочались переслідування і поневіряння прогресивного студента. Згодом були і арешти, і переслідування жандармів. Завершував навчання у Чернівецькому університеті. Царська Росія заборонила захист  дисертації. Докторську дисертацію "Йоасаф, давньогрецький духовний  роман та його літературна історія" у 1893 році Іван Франко блискуче захищає у Відні. Там на університетському корпусі встановлено меморіальну дошку, присвячену цій видатній науковій події.

На початку 20 століття ім'я Івана Франка набуває високої і неперевершеної популярності."Академія в одній особі" називали його сучасники, відзначаючи зокрема володіння чотирнадцяти мовами світу. Івану Франку належить понад п'ять тисяч творів у різних галузях науки та літератури. Вся титанічна творчість не вміщається у сто томів. П'ятдесят томів уже вийшло друком в Україні. 

В історії людства треба ще пошукати наукові постаті, яких можна поставити поруч з Іваном Франком за різнобічністю таланту та титанічною працею вченого. Перекладацький доробок Івана Франка охоплює величезний діапазон світового письменства: від найдавніших античних часів до класиків і сучасників. Іншими мовами перекладав твори Тараса Шевченка, інших знаних українських письменників та безліч українських народних пісень. Велике культурологічне та наукове значення мають дослідження в релігієзнавстві. Іван Франко впродовж всього життя ніс слово правди, вчення та заповіти Тараса Шевченка поміж людей.   

"Кобзар" Тараса Шевченка знав напам'ять. Він виступав з доповідями про свого великого попередника та вчителя Тараса Шевченка. Все своє свідоме життя спілкувався з видатними діячами української та зарубіжної науки та культури. Вчений Іван Франко розумів і добре знав про велич та значення української народної пісні. Він вивчав побут та традиції своїх земляків, український фольклор та етнографію, записав безліч незабутніх, неповторних народних пісень. Багато поетичних творів поета Франка давно стали народними піснями. На його слова сучасні композитори пишуть пісні.

Життєвий шлях доктора філософії (1893 р.), Дійсного члена Наукового  товариства імені Тараса Шевченка (1899 р.), Почесного доктора Харківського університету (1906 р.) був тернистим і зірковим. У 1915 році Івана Франка було висунуто на здобуття Нобелівської премії, до вручення якої він не дожив. 

Величний земний шлях невтомного вченого і просвітителя завершився 28 травня 1916 року. Доживав віку у великих муках і злиднях. Не мав навіть власної сорочки та іншого одягу для поховання. Поховали у Львові на Личаківському кладовищі з великими ускладненнями та непорозуміннями. Місця для окремої могили не мали, то Каменяр був похований у загальній могилі. Тільки через десять років він був перепохований. 

Сьогодні, як ніколи, українцям потрібен нескорений і вічно сучасний геніальний Каменяр і пісняр Іван Франко. Він разом з Батьком Тарасом указує українцям дорогу у майбуття.

Пісенними шляхами-дорогами праукраїнців веде Народний артист України, Лауреат Шевченківської премії Василь Нечепа.

Звучать звуки Мезинської стоянки.  У селі Мезин на Чернігівщині в Україні сто років тому було знайдено музичні інструменти, на яких люди грали там 15 тисяч років до нашої ери. 

Текст із звукозапису:" Співають в Україні українці ще з часів допотопних. У пам'яті людей пісні з часів мамонтів, а мамонтів на землі не існує більше 10 тисяч років.  " Ней- най- ней.

Сиди, сиди, ящір на зеленім стільці,

На зеленім стільці на рум'янім вінці.

Пойми, пойми ящір найкращую дівку,

Із ліпших найліпшу."

Веснянка про мамонта-ішкура.

Мамонтів ще ящурами та ішкурами називали.

Глибокі підвалини мають і музичні інструменти. Давайте послухаємо звуки інструментів з Мезину, виготовлених із кісток мамонта. ( Звучать у записах шість музичних інструментів)

Василь Нечепа під звуки кобзи речитативом:

"Давно-давно колись жили собі не землі люди АХЕЙЦІ, ПЕЛАЗГИ. ЕЛЛІНИ, КИМОРІЇ та інші народи. Жили, та й не стало, розчинилися серед інших народів, забувши мову та звичаї пращурів своїх. Багато людей зберегли свої традиції, мову та пісні. Серед них і українці, які із сивих давен живуть у центрі Європи, від берегів Дніпра Славути до річки  Бугу, від Чорного моря і аж за сині Карпати".

"Пісне моя"

Слова Івана Франка, музика Івана Зажитька.

Пісне моя, ти сердечна дружино,

Серця відрадо в дні горя і сліз.

 З хати вітця, як єдинеє віно,

В тобі любов я у життя приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я.

Пісні ці стали красою єдиною

Бідного мого тяжкого життя.

Ох і не раз тая пісня сумненька

В хвилях великих невгодин життя.

Тихий привіт мені слала, мов ненька.

Сил додала до важкого пуття.

Пісні свої українці з давніх давен поширюють на всі континенти світу. Наша Веснянка          "Щедрик, Щедрик, Щедрівочка" звучить як народна  щедрівка у багатьох країнах світу.

"Щедрик"звучить акапельно

Щедрик, щедрик, щедрівочка.

Прилетіла ластівочка.

Стала собі щебетати.

Господаря викликати.

Там овечки покотилися,

Та ягнята народились.

В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Це пісня ще з часів держави Аратти (7,5 тисяч років до нашої ери), коли новий рік весною зустрічали. Звідтіля і Трипільська культура, і святі писанки наші, і ще багато чого міцнішого за каміння.

Можливо найголовнішим свідченням нашої прадавньої пісенної та музичної культури і є Мезинська стоянка,  Кам'яна Могила - дошумерське письмо, у якому йдеться, як лірою оспівували наші землі уже 12 тисяч років до нашої ери. Це письмо знайдене на гротах тієї першої у світі бібліотеки. Збереглися до нашого часу гімни волхвів, пісні часів трипільської культури, Велесова книга, давні канти, псалми…

Джерелами українського музичного мистецтва є:

Мезинська стоянка (15 тисяч років тому),

Кам,яна могила (12 тис.р.до н.е. – 3 тис.р.до н.е.),

«Велесова книга» (1 тис.до н.е.),

«Гімн Бояна» (4 ст.н.е.),

«Кант про Георгія» (10 ст.н.е.),

Фрески Софійського собору (11 ст.н.е.),

«Слово о полку Ігоревім» (12 ст.н.е.).

  (Зображення предметів української старовини - на екрані)

Додаємо до програми сім підвалин витоків джерел українського музичного мистецтва трьома мовами: українською, англійською та іспанською, а також компакт-диск «Від Мезину до Майдану», де звучать інструменти з Мезинської стоянки та пісні у супроводі ліри, кобзи та сучасної бандури.

(На екрані – зображення предметів української старовини).

За словами відомих американських учених-археологів Райнер Бергер і Райнер Проч, колесо і плуг винайшли давні українці 5 тисяч  років до нашої ери. З видатної роботи англійських учених Роберта Макрама, Вільяма Крена і Роберта Макнійла стало відомо, що Індоєвропейські мови, до яких належить і англійська мова, беруть початок із середньої Наддніпрянщини.

Українська народна пісня" Гомін, гомін по діброві". У супроводі кобзи.

Гомін, гомін, гомін по діброві.

Туман поле покриває.

Мати сина проганяє.

Іди сину, іди пріч від мене,

Нехай тебе орда візьме.

Мене, мамо, мене орда знає,

В чистім полі об'їжджає.

Іди сину, іди пріч від мене

Нехай тебе турчин візьме.

Мене, мамо, мене й  турчин знає,

В чистім полі об'їжджає.

Іди сину, іди пріч від мене,

Нехай тебе ляхи візьмуть.

Мене, мамо, мене й ляхи знають.

Вином-медом задобряють.

Вернись синку додомоньку,

Змию тобі голівоньку.

Мені, мамо, й дощі змиють,

А розвіють буйні вітри,

А розчешуть густі терни.

Козак воював за свою землю і не завжди повертався живим до мами.

Оці козацькі пісні є справжніми правдивими легендами про наше минуле. У пісні "Взяв би я бандуру" оспівано легенду про не визволену з полону козачку Марусю. Козаків полонених татари осліпляли у Таврійських степах. Тоді вони з кобзами і бандурами йшли поперед війська і піднімали людей на боротьбу.

" Взяв би я бандуру". Українська народна пісня

Взяв би я бандуру

Та й заграв, що знав,

Через ту дівчину

Бандуристом став.

Де Крим за горами,  

Де сонечко сяє

Там моя голубка

З жалю завмирає.

Марусино, серце,

Пожалій мене,

Візьми моє серце,

Дай мені своє.

А все через ОЧІ.,

Коли б я їх мав.

За ті карі очі

Душу б я віддав.

Ці українські народні пісні звучать як молитви.

" Світи місяченьку". Українська народна пісня у записах Івана Франка.

Світи місяченьку,

 Світи на діброву.

Нехай я перейду, нехай я перейду

До милої на розмову.

Світи крізь тумани,

Світи через річку.

Нехай я перейду, нехай я перейду

До милої на всю  нічку.

Нехай я перейду

Чобіт не замочу.

Хай ніхто не знає, хай ніхто не знає,

До якої я ходжу.

Світив місяченько

Та й зайшов за хмари.

А я бідний тужу, а я світом нуджу,

Бо не маю собі пари.

Все життя українського народу в його піснях.15 листопада 2006 року у Стендфордському університеті у штаті Каліфорнія було організовано концерт, присвячений 50 річниці від дня смерті видатного кінорежисера Олександра Довженка. У великій концертній програмі я співав прадавні пісні у записах Олександра Довженка з голосу його матері Одарки Ярмолаївни.

Поставлю свічу проти місяця,

Тихо йду, тихо йду.

Далі вода по каменю, да вода по білому.

Тихо йду.

Та не буде свекорко так як батечко.

Тихо йду, тихо йду.

Та не буде свекруха ,

Як та матінка.

Тихо йду, тихо йду.

Да вода по каменю, да вода по білому.

Тихо йду.

Та не буде зовиця

Так, як сестриця...

Ці унікальні ведичні пісні не вписуються в сучасну музичну термінологію: мажор, мінор, розмір,  темп, ритм... Співались з прадавніх часів.

Ой, чого ти, Роженько,

Та й одна в городі?

Рожа моя повна, червона

В городі.

Коло мене рутонька,

Коло мене м'ятонька.

В городі.

Коло мене зіллячко

Всяке коріння, якщо

В городі.

Ой, чого ти, Галочко,

Та й одна в батечка?

Та я не одна 

Коло мене родина

В батечка.

Коло мене брати, 

Та все не жонаті,

В батечка

Коло мене рутонька,

Коло мене м'ятонька

В батечка.

Одарка Ярмолаївна Довженко народила чотирнадцять дітей і тільки двоє лишились жити у її сім'ї. Дванадцять дітей поховала. Все життя страждала і все життя співала.

Шанували у родині колядувальників та щедрувальників. Коли приходили дівчата до вікон щедрувати і запитували:"Кому щедрувати"? То мати відповідала:"Сашкові!" І тоді дівки із-за вікон у чотири голоси починали співати:

Ой по торгу, торгу

Там Сашочко ходив.

Святий вечір,

Добрий вечір.

Продавав Сашко коня за невелику ціну, за сто червінців.

А другі дівчата співали:

Там Сашочко ходив,

Кониченька водив,

Святий вечір,

Добрий вечір.

А інші дівки співали:

А в Сашка в пана

Умная жона.

Бог йому дав,

Бог йому послав

Умну жону 

У його дому.

Да купила жона

Да три города.

Щедрий вечір!

А тоді співали треті і четверті дівки. І чого тільки не чув про себе Сашко. І орав поле сирими орлами, і засівав поле дрібними перлами. А тоді Сашка переносили на піч, де він міцно засинав серед жита і пісень обіймаючи свого коня за гривну і даючи клятву не продавати його ні за які скарби.

Шанували у родині Довженковій народних співаків, кобзарів. Оці осліплені в походах козацьких гомери відкривали очі зрячим людям. Із сивих давен грали на унікальних інструментах. Наприклад, на лірі та кобзі. Жоден народ світу не має інструменту подібного кобзі. Тут два інструменти разом : приструнки та бунти-баси. Кобзарі сліпі мали і мову свою таємну "лебійську". Цю мову ми бачимо у санскриті.

Частим гостем у Довженковій родині був відомий кобзар Петро Кулик. І тоді збирались на подвір'ї люди, сідали на призьбі і на траві. Дітвора - на тинах. І вела їх кобзарська пісня по крутих житейський схилах, тішила, розпалювала душу. Звучала тут і найулюбленіша дума Тараса Шевченка: "Ой, Морозе - Морозенко"

Дума" Про Морозенка" В записах Івана Франка.

Ой, Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою Морозенко

Вся Україна плаче.

Вся Україна, вся родина,

Молода дівчина.

Укусила Морозенка

Лютая гадина.

Від лютої гадиноньки

Знайдуть ми сі ліки.

Як зчарує дівчинонька,

Пропав си навіки.

Чия буду - того буду,

Морозова буду.

Виперу я Морозові

Сороченьку з бруду.

Україна - держава козацька. Все своє життя у боротьбі.

Слова Миколи Негоди, музика Анатолія Пашкевича.   

"Як іду в дорогу я"

Як іду в дорогу я,

Чую співи солов'я.

Сяють зорі вечорові

На дороги яворові.

Українонько моя,

Є на світі ти і я,

Є на світі наша слава

Рід козацький величавий.

Велика і багата земля наша українська. Видно із неосяжної любові дав Бог її нам. «Бережіть, -  сказав - оцю святу землю, множинні її багатства в славу прадавню. Бережіть для дітей і онуків своїх.»

Як іду в дорогу я,

Заверну до Кобзаря.

То є мудрість мого роду

Ті діди сивобороді.

Українонько моя,

Є на світі ти і я.

Є на світі наша слава,

Рід козацький величавий.

Як іду в дорогу я, 

Жде мене моя рідня,

Край воріт стара криниця

І дідусь як біла птиця.

Знаю й вірю, Нене, я,

Українонько моя,

Ти, щасливая воскреснеш,

Як веселки перевесла.

Світова спільнота вшановує видатних митців України. Відсвяткували 120 річницю Олександра Довженка. 200 - річчя Тараса Шевченка. 160 років від дня народження Івана Франка та Софії Русової. 25 листопада - 60 років пам'яті Олександра Довженка. У народних піснях українських зростали і поставали величні постаті України. А пісень на сьогоднішній день зібрано у записах понад півмільйона. Є пісні, тексти яких ви можете знайти у "Рігведі"- давніх індійських письменах. 

«Ой, ізійди місяць». Українська народна пісня

Ой, ізійди місяць

Із двома зірками.

Ти прийди кохана

Із двома дівками.

Ой, прийшла дівчина

Стала у куточку.

Візьміть мене, неню,

Та за невісточку.

На тобі, дівчино,

Коня вороного.

Тільки одчепися

Од синочка мого.

У часи Амазонії на території України була управа жіноча. Моторні жінки на конях були непереможними. У Троянський війні воювали. Коли мати не дозволяла у злюб - у шлюб брати свого сина, у відкуп давала коня Амазонці.

Серед пісень українських і дум кобзарських багато текстів, які свідчать про життя людей тут впродовж тисячоліть.

" Гімн Бояна"- писемна пам'ятка 4 століття нашої ери. Він писаний рунами.

Ті, що п'ють мед у гостинних палатах

Роди князя Словена старого

Ті, що прогнали люту виду з Непра-ріки.

Слухайтеся пісню Бояна.

Будемо синами своїх отців!

Нас роди , що гинуть позвали  -

Ми спорядили коней і помчали,

Шикуючись у княжих рук...

Збереглось у пам'яті та записах безліч лірницьких  кантів та псалмів. "Кант про Георгія" розповідає про видатного полководця князя Святослава. Син княгині Ольги і Батько князя Володимира загинув у 972 році. Він прогнав хазарів і створив тоді могутню державу.

Були люди не вірнії

Вони в Бога не вірили.

А вірили у кмокчище

У Лютер зміїще.

Дали цмоку та й оброку:

Щонеділі по людині.

Прийшла пора аж до царя,

Хоч сам ступає, хоч доч давай...

... Де узявся Святий Юрій

На  білім коні з копією.

Вдарив цмоку серед ока, 

Забив цмоку на вік - віка...

Збереглись пісні з часів Трипільської культури. А це уже 5,5 тисяч років до нашої ери.

" Іди кутя до покутя

А узвар на базар"...

Співається у щедрівках.

Пісня - душа народу, як писав Олександр Довженко. Без душі немає життя. Ті люди, які бережуть свою культуру і традиції живуть довго і щасливо.

Україна, найбільша європейська держава, сьогодні відстоює право на своє існування. В Україні війна, яку ми обов'язково виграємо, якщо будемо в купі, як ото за часів Бояна. На сьогодні за межами України проживає 20 мільйонів українців. Це і втрати наші, і великий резерв для українців. 1500 пам,ятників вставлено Тарасу Шевченку в Україні та у 35 країнах світу. Композитор Анатолій Пашкевича написав пісню на слова Леоніда Федорука "Ми українці».

Ой ти земле, подніпрова,

Церкви златоглаві.

Наша мова чорноброва

І пісні смагляві.

І любов неугасима

Матері і жінці

І росли у вічне сином українці.

Ми на цілий світ просторо

Розчахнули брами.

Озовіться, хто за морем

І хто за горами.

Сядем, браття, навкруг столу,

Наллємо по вінця

За щасливу нашу долю українську.

Сядемо, браття, навкруг столу

Заспіваєм пісню

За Щасливу нашу долю українську.

Хто не знає пісню «Ой під гаєм зелененьким». Це пісня у записах Івана Франка. «Ой, під гаєм зелененьким брала вдова льон дрібненький…».

У 1981 році у видавництві «Музична Україна» великим накладом вийшла книжка «Народні пісні у записах Івана Франка». Серед тих пісень є «Дуброва зелена в три ряди саджена». (текст з нотами). Микола Негода взяв з цієї пісні перші два слова та мелодію. Так народилась нова українська пісня.

" Діброво зелена"

Музика народна, слова Миколи Негоди.

Діброво зелена,

Озовись до мене.

Озовись до сина

Вся моя родина.

Як ішов я з дому

Не сказав нікому.

Ні ненці, ні тату,

Ні сестрі, ні брату.

Тепер голівонька

Посивіла в мене.

Ти стоїш діброво

Все така ж зелена.

Спів під фонограму.

Іван Якович Франко був великим знавцям українського фольклору. Лишив нам величезний спадок записів. Одну давню пісню переписав у сучасну пісню"Ой, ти дівчино чарівниченько".

Ой, ти дівчино чарівниченько,

Причарувала моє серденько.

Причарувала серце і душу,

Тепер до тебе ходити мушу.

Ой, ти дівчино, чарівниченько,

Причарувала моє серденько.

Причарувала серце і душу,

Тепер я тебе любити мушу.

 Ой, ти дівчино, мислями блудиш.

Сама не знаєш, кого ти любиш.

Сама не знаєш, кого кохаєш.

Сама не знаєш, з ким жити маєш.

Ой, знаю, знаю,

Кого кохаю.

Тільки не знаю,

З ким жити маю.

Ця пісня лягла в основу написання вірша " Ой ти дівчино з горіха зерня". Згодом композитор Анатолій Кос-Анатольський написав музику.

Ой, ти дівчино, з горіха зерня.

Чом твоє серденько колюче терня.

Чом твої устонька - тиха молитва.

А твоє серденько гостре як битва.

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько колюче терня.

Тебе видаючи любити мушу,

Тебе кохаючи загублю душу. 

Ти моя радість, ти моє горе,

Ой, ти дівчино - ясная зоре.

Оці народні і авторські пісні звучать як молитви.

«Чорнії брови, карії очі», українська народна пісня

Чорнії брови, карії очі,

Темні як нічка, ясні як день.

Ой очі-очі, очі дівочі.

Де ви навчились зводить людей.

Вас і немає, а ви мов тута,

Світите в душу, як дві зорі.

Чи в вас убита якась отрута.

Чи може й справді ви знахарі.

Чорнії брови, карії очі,

Страшно дивитись під час на вас.

Не будеш спати ні вдень, ні вночі.

Все будеш думають,очі, про вас.

"Дивлюсь я на небо", 

слова Михайла Петренка, музика Людмили Олександрової

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю,

Чому я не сокіл? Чому не літаю?

Чому мені Боже ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

До долі ще з малечку вдавсь я не любий.

Я наймит у неї, хлопцюга приблудний.

Чужий я у долі, чужий у людей.

Хіба хто кохає нерідних дітей.

Далеко за хмари, подалі від світу.

Шукать собі долі на горе привіту.

І ласки у сонця, у зірок прохать.

І в світі тім яснім себе показать.

«Ой у лузі червона калина», українська народна пісня

Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася.
А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Марширують наші добровольці на кривавий лан,
Визволяти наших українців з московських кайдан.
А ми наших братів-українців визволимо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Гей у полі ярої пшенички золотистий лан,
Розпочали стрільці українські з москалями тан.
А ми тую ярую пшеничку і зберемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо!

Як повіє буйнесенький вітер з широких степів,
То прославить по всій Україні Січових стрільців.
А ми тую червону калину збережемо,
А ми нашу славну Україну, гей-гей, розвеселимо.

           «Арія Андрія з хором» з опери Семена Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм"

Блаженний день, блаженний час,

Сіяє знов нам вольна воля.

До рідного вернемось поля.

Земля кохана жде на нас.

На крилах ми через Дунай.

Полинем в рідну Україну.

І радісну оцю годину

Прославимо із краю в край.

Страждали ми на чужині.

Без тебе, краю наш, марніли.

І споминаючи тужили

Про язви скорбнії твої,

О доле, путь щасливу дай.

Ми знову серцем оживаєм.

І день ясний благословляєм.

Коли побачим рідний край!

***

Злоначинающих спини

І пута путії не куй.

В склепи глибокі не муруй,

А всім нам в купі на Землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

                                  Тарас Шевченко.

Гімн України

"Ще не вмерла Україна"

Слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького

Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануємо ми, браття у чужій сторонці.
Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу
І покажем, що ми браття козацького роду.

Зміст.

1)."Подивітесь лишень добре". Тарас Шевченко.

2)."Не пора, не пора...".Слова Івана Франка.Музика Дениса Січинського.

3). Про Івана Франка автобіографічні відомості.

4).Звуки Мезинської стоянки.(Фото інструментів з Мезину.

5)."Пісне моя".Слова Івана Франка.Музика Івана Зажитька.

6)."Щедрик".Українська народна пісня.

7).Розповідь про Кам'яну Могилу та Трипільську культуру. Зображення гротів та трипільських горшків.

8)."Гомін,гомін по діброві".Українська народна пісня.

9)."Взяв би я бандуру".Українська народна пісня.

10)."Світи місяченьку".Українська народна пісня у записах Івана Франка.

11)."Материні пісні".Народні пісні в записах Олександра Довженка.

12)."Дума про Морозенка".Українська народна пісня у записах Івана Франка.

13)."Як іду в дорогу я".Слова Миколи Негоди. Музика Анатолія Пашкевича.

14). "Ой, ізійди місяць". Українська народна пісня.

15)."Гімн Бояна".Із гімнів волхвів.

(Запис рунами).

16)."Кант про Георгія".Народний лірницьких кант.

17). "Ми українці". Слова Леоніда Федорука .Музика Анатолія Пашкевича.

18). "Діброво зелена". Слова Миколи Негоди. Музика народна.

Під записи сімфонічного оркестру та капели бандуристів.

19). "Ой, ти дівчино, чарівниченько". Українська народна пісня.

20). "Ой, ти дівчино з горіха зерня". Слова Івана Франка. Музика Анатолія Кос- Анатольського.

21). "Чорнї брови, карії очі".Українська народна пісня.

22). "Дивлюсь я на небо".Слова Михайла Петренка, музика Людмили Олександрової..

23). "Ой, у лузі червона калина".Українська народна пісня.

24). " Арія Андрія з хором".молитва з опери Семена Гулака Артемовського "Запорожець за Дунаєм".

25). "Гімн України".Слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького.

Реклама Василя Нечепи.

Василь Григорович Нечепа.

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Народний артист України, кобзар-лірник,співак, громадський діяч.

http://logos-ukraine.com.ua/project/index.php?project=piued3&id=1325

Нечепа

Василь Григорович

Співак (тенор), Кобзар-лірник, громадський діяч

За концертну програму «В рокотанні, риданні бандур» присвоєно Національну премію України імені Тараса Шевченка (2006); за вагомий особистий внесок у розвиток української культури, популяризацію кобзарства та бандурного мистецтва, вагомі творчі здобутки присвоєно почесне звання «Народний артист України» (2008).


Голова Національної всеукраїнської музичної спілки, Герой України А. Авдієвський у вітально­му слові до В. Нечепи говорить: «В мистецьких колах України та за її межами давно утвердилась думка про Вас як про визначну особистість, високопрофесійного митця-художника, що усе своє творче життя присвятив формуванню і розвитку на новітніх засадах сучасної національної школи кобзарського мистецтва, розробці і втіленню найбільш професійних засобів виконавства. За роки багатолітньої творчості Ви досягли вершин досконалості, стали достойним прикладом для молодих музикантів-послідовників». 

Унікальний музика і співак Василь Григорович Нечепа — єдиний представник старосвітської чернігівської кобзарської школи, яку Гнат Хоткевич вважав найдавнішою в Україні. Здається, пісні з митця аж сиплять, іскряться радістю в очах і карбуються мудрістю на скронях. Василя Нечепу, затамувавши подих, слухають не лише на рідній землі, а й у Росії, Білорусі, Польщі, Угорщині, Німеччини, Великій Британії, Бельгії, Франції, Італії, Іспанії, Чехії, Словаччині, Австралії, Канаді, США. Голос митця лунав у тридцяти столицях світу. 

Народився 1 вересня 1950 р. в козацькому містечку Носівка, що на Чернігівщині. Змалечку разом з братом Миколою був знаним на все село колядником. Баба Одарка навчила онуків молитов і псалмів на два голоси. На старий Новий рік малі приносили додому повні міхи з гостинцями та грошима. Літній односелець Олександр Сопіга, учитель і музикант, запримітив талант, попросив батьків узяти хлопчика на виховання, навчав грі на скрипці. 

Невдовзі закінчив музичну школу й училище у Чернігові, учителями були випускники Київської консерваторії, фронтовики заслужений артист України Л. М. Пашин та співак, учень Івана Паторжинського Любомир Глінка. Надалі талант Василя Нечепи шліфували уроки народного артиста України, професора Київської консерваторії С. Д. Козака. 

Грі на кобзі й лірі навчався у майстра світової слави О. С. Корнієвського, що свого часу засвоїв таємниці кобзарського та лірницького мистецтва від славетного Т. М. Пархоменка. З 1969 р. Василь Нечепа був солістом ансамблю пісні й танцю радянських військ у Німеччині, заслуженого народного хору «Десна», виступав у Чернігівському народному хорі й у фольклорному ансамблі «Сівери» при чернігівській філармонії, який сам і створив, коли прийшов на концертну роботу до чернігівської філармонії, де працює по сьогоднішній день. 

Як кобзар-лірник виступає з 1983 року. Організував та опікується десятками «Соколиків» Чернігівського гурту кобзариків. Музично-­поетичний матеріал Василь Нечепа сформував в окремі тематичні програми: «Пісні з берегів Зачарованої Десни», «Через віки і серця» (спогади сучасників про Тараса Шевченка), «Зоряна віч­ність» (чумацька бувальщина), «Були і ми козаками», «Материні пісні» (пісні в записах О. П. Дов­женка з голосу матері), «Чого в сльозах калина», «Сад божественних пісень» (молитва за Україну), «Історія прадавньої держави Україна в її піснях», «Було колись в Україні» (тематична програма для дітей). 

Окремі твори сягають часів гомерівської «Ілліади», а то й індо­арійської «Рамаяни». Музикант вміє передати людяність, щем і злет народної пісні. Причому у його доробку окремо твори для кобзи і для ліри. Особиста кобза Василя Нечепи унікальна, бо має на бунтах лади, а на приструнках — півтонові перемикачі. Стрій кобзи діатонічний: 7 бунтів та 16 приструнків, що дає можливість грати на діатонічному інструменті в багатьох тональностях.

Кобзу виготовив за його особистим кресленням з кобзи Пархоменка Микола Єщенко, знаний у всьому світі музичний майстер. Ліру Василя Нечепи зроблено за зразком стародавніх українських колісних лір. Вона вдосконалена хроматичною клавіатурою, яка дає змогу грати в мінорі та мажорі без перенастроювання. 

Протягом життя кобзар-лірник поповнює історію свідченнями про цікаві події, славнозвісних постатей і стверджує, що всі походять від славних родів, а безславних — не існує. Перша книга «В рокотанні-риданні бандур» про творця сучасної бандури, кобзаря-віртуоза, вчителя Олександра Корнієвського здобула перемогу на престижному книжковому ярмарку в Одесі (2006). А книга «Рід козацький величавий» (2011) є справжнім скарбом і святинею нашого народу. Автор акцентує увагу читача не на своїй персоні, а на тих, «хто передав накопичені упродовж століть і тисячоліть гени творчості», сприяв творчому становленню, вчив і надихав. 

Василь Нечепа зібрав своєрідну колекцію ландшафтів, переказів, легенд, бувальщин, пісень, галерею видатних діячів української культури. Йому поталанило зустріти чимало унікальних людей. Це потомствений гончар Іван Бібік, композитор Олександр Білаш, творець великого народного хору Григорій Верьовка, поет Платон Воронько, сліпий кобзар-лірник Павло Чемерський, фольклорист і етнограф Олексій Дей, онук Михайла Коцюбинського письменник Юлій Коцюбинський, історик і археолог Василь Куриленко, народні художники Іван Марчук і Данило Нарбут, академік музейної справи Михайло Сікорський і багато інших. 

Майстер ділиться також секретами гри на лірі, подає тексти та ноти чумацьких і ведичних пісень, молитов за Україну, прадавні гімни. Видання прикрашає ціла низка світлин, де автор у своєму незмінному національному строї зафіксований на тлі історичних масивів: Кам’яна могила, Хортиця, Мізинська стоянка. «Колись стародавній звичай зобов’язував кожного члена родини до набуття зрілості знати свій родовід до сьомого коліна. Та нині більшість із нас не зможе досить пов­но розписати своє генеалогічне дерево», — каже славетний кобзар-лірник, який знає свій родовід аж до 36 коліна. Це — результат власних наполегливих пошуків та клопітких досліджень працівників архівів. Так, доведено, що Василь Нечепа — нащадок козацького гетьмана, провідника козацького пов­стання Северина Наливайка. 

Василь Григорович активно поєднує концертно-виконавську та викладацьку діяльність, обіймаючи посаду старшого викладача Чернігівського національного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка та Київського національного науково-дослідного інституту українознавства МОН України. Заради цього завершив навчання в Чернігівському національному педагогічному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Разом з народним депутатом України А. Єр­ма­ком стояв біля витоків Всеукраїнського товариства Нестора Махна «Гуляй-Поле». Почесний полковник Чигиринського козацького полку, лауреат Державної премії імені Івана Нечуя-Левицького та обласної мистецької премії імені Михайла Коцюбинського. 

Василь Нечепа відомий також волонтерською діяльністю. Після Чорнобильської аварії виїхав з концертною програмою в навколосвітню подорож і привіз багатотонну гуманітарну допомогу дітям Чорнобиля. Сьогодні В. Нечепа дарує пам’ятник Тараса Шевченка Іспанії, а її національній бібліотеці «Кобзар» та найвеличніші книги України. 

Життєва позиція Василя Нечепи — зберегти та примножити славу пращурів наших. Виховав сина і двох дочок. Разом з сином Романом, який грає на бандурі, дають спільні концерти. Любов до прадавнього мистецтва кобзар прищеплює онукам Одарці та Михайлику. Вчить малих народних українських пісень та грі на лірі й кобзі. Підростає також маленька онучка Маруся. «Ці Нечепенята з перших днів життя — у корсетках, плахтах та вишиванках», — каже Василь Григорович. Його кредо — правічна муд­рість предків — «нікого не боятися, жити щасливими, здоровими, сильними, працьовитими і правдивими. Козаку не вільно рабом жити. Так навчав мене мій батько, а батька мого — його дід Іван у прадавньому дворищі у Носівці». 

До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка впродовж двох років відспівав 200 концертів, це своєрідні козацькі шевченківські сотні. Козак двох майданів переконаний, що прийшла козацька доба ренесансу. Саме наше покоління об’єднається в націю та збудує щасливу, заможну і непереможну Україну